The Other Chelsea

Німецький документаліст розповідає історію політичного і спортивного протистояння Києва та Донецька часів Ющенка та Януковича. Спортивного – через переможний сезон «Шахтаря», команди, яка на кшталт винесеного в заголовок «Челсі» стала інструментом досягнення цілей олігарха і, одночасно, розрадою тисяч фанатів. Політичного – через місцевих жителів, які сприймають Київ супротивником, особливо після Помаранчевої революції, а головним другом – Москву. Пройс не лише показав життя простих шахтарів, але й якось втерся в довіру до тодішньої молодої зірки Партії регіонів – секретаря донецької міськради Миколи Левченка. Тому вийшло дуже показове кіно про розруху в країні та в головах. Розруху в державі, коли бачиш понівечену інфраструктуру міста, де мешкають найбагатші люди країни, а то і всієї Східної Європи. В головах, коли бачиш несамовитий кітч домівок можновладців, чи золоті каски з лавровими вінками на головах футболістів-переможців, в яких вони з’являються на концерті в честь перемоги. Причому різниця між простим шахтарем і непростим керівником міськради лише в тому, що перший чекає, коли прийде міцний господарник і все доведе до ладу, а другий хапається за кожну можливість увірвати ласий шмат, поки лад не наведено. При цьому обидва частіше згадують російські наративи про придушення «языка» і перекручування історії замість пошуку відповіді на питання, чому по місцевим розбитим дорогам можновладці їздять на дорогому авто, або чому прислухаються до думки не свого електорату, а Ріната Леонідовича, який «взяв на себе колосальну відповідальність, і має владу».

It was so cool. Beyonce had nice salary in those days.

на одном дыхании. Очень интересно